Suisen No Nikki II

Звільнилася з роботи. І хоч одночасно з тим захворіла, але дуже щаслива. І річ не у колективі (чудовому, до речі :) ), і не у зарплатні (хоча...), а в тому, що вже час подумати про те, чого я дійсно хочу! А це - зовсім не дана посада. Ні. Тому поки сидітиму вдома:).

 Хоча ще дещо кривувато, та я таки задизайнила ЖЖ на свій смак. Це був довгий двобій з CSS, але він зазнав поразки та змушений виплачувати контрибуції. НАРЕШТІ!:)))
Сподіваюсь, згодом руки дійдуть зробити щось суттєвіше.

Отже, по-перше, я вже магістр. Це добре:)
По-друге, ми сидимо в Києві через завершення проекту "S.T.A.L.K.E.R.: Clear Sky". Це пагано, бо спека, жодних Шипотів або Шешор, а чотири стіни вже чавлять мозок.
По-третє, чавлений мозок потребує нового. Це... факт.
Ну, і ще до всього: я освоїла Picasa, тому тепер фотки житимуть переважно там.
От і всі новини на даний момент. 

 9 червня п'яним водієм був убитий 22-річний Олексій Башкірцев ( alesha_kiev)


Вбивцю хлопця відмазують від тюрми.
Акція протесту проти цього відмазування відбудеться 21 червня. Початок о 10.30 на Михайлівській Софіївскій площі.
Подробиці про випадок можна побачити тут та ось тут.

О, да вы - Уникум.

Невероятно! Я затрудняюсь определить, кто же вы есть на самом деле. Так много талантов и разносторонних знаний у одного человека! Я всегда думал, что времена гениев-универсалов, типа Леонардо да Винчи прошли, но вы самим фактом своего существования опровергаете это утверждение. Впрочем, есть еще один вариант… Позвольте полюбопытствовать, вы, случайно, не Google?

Пройти тест

Ми живі, і життя рухається далі. Геть сльози та сум. Більше обережності на дорогах. І все. Життя рушило знову.
PS: сумбурно, але дуже важко, чомусь... І неможливо збагнути. Досі неможливо збагнути. А хіба взагалі таке буде колись можливим?!

Вчора був день захисту. Від червоного диплому мене так само безапеляційно, безнадійно, безповоротно відділяє та трійка з інглішу. Інше все пройшло як по маслу. Можете мене вітати!)))

PS: скоро я бу' магістром, ще трохи зачекати.

Ми були юними богами, а стали сірими посередностями. Де та межа переходу?..

Не можу, не можу, не можу!!! Не можу я готувати цю кляту японську! Немає жодного стимулу! Тим паче, що моя застуда, замість того, щоб пройти, з кожним днем все сильнішає. Це просто карма - хворіти на іспити. І НЕ ХОЧУ я нічого робити. Думати, писати шпори, шукати, шукати...
Чорт забирай!
Я хочу загорнутися в ковдру, пити гарячий чай, і щоб мене, замотану і знервовану, обіймав чоловік. Теплий, м'який, лагідний. І щоб все відпустило. І нікуди не тре' було квапитись, і нічого вирішувати, вираховувати, скільки часу піде на те чи інше.
І спати... спати... спати... Без нервів, без нічних жахів, без шаленого серцебиття, що переслідує разом зі згадкою, скільки всього необхідно зробити за такий короткий строк, коли стомлена, лягаєш у ліжко.
ВСЕ НАБРИДЛО-О-О!!! КОЛИ ЦЕ ВСЕ СКІНЧИТЬСЯ?!!

Дивлюся "Дівчинку з сірниками", в фіналі йде сніг. Озираюся на вікно - і як продовження подій на екрані - за вікном також сніг. Настільки нереально. Ніби потрапила в казку... Ніби вже я там, на засніжених вулицях Андерсонівської фантазії. Великі білі пластівці...

Пух з тополь...

Лине життя чомусь зовсім не так, як би того хтілося... Тобто, здавалось би, і так, як треба, але на особливо поважних та серйозних поворотах, замість легкого плину потрібним шляхом, раптом викида, бува, такі колінця, що і не знаєш, як реагувати.
Ось живий тому приклад: складала іспити до кількох ВУЗів одночасно, а поступила на бюджет всюди, лише не туди, куди більш за все хотілося. Притому туди, куди бажала, не склала навіть першої своєї іноземної мови - французької. Що вже казати про англійську. А при тому в лінгвістичний пройшла й з англійською, та й в КПІ іспит з французької був набагато важчим, а всеж таки не тільки склала, але й до бюджету дотягнула. Дякувати батькам, отримала таки те, до чого тягнулася. На контракті. А тепер думаю: а чи того воно було варте?
А далі - взагалі доля явно насмішкувалася з мене. Ледь встигнувши захистити бакалаврську роботу - а думала, що вже вочевидь вилечу з Універу - перевелася на бюджет! Ба, вийшло, що мої оцінки сумарно навіть перевищують мінімальний прохідний бал. А на зимовій сесії, яку я прохворіла, а потім складала окремо, ще й отримала шлях до підвищеної стипендії. Диво, та й годі. Але тут саме і почалися жарти долі. Бо на першому ж державномі іспиті мене вгараздило отримати не що інше, як трійку. От і красивий дипломчик без жодної трієчки, майже відмінний. Та-ак, звичайно!
Тепер навіть і не знаю, що робити. Бо і так слабке бажання щось готувати разом відпало, а попереду ще другий державний, страшний, як смерть, та захист ненаписаного іще диплому. Прострація наполовину з фрустрацією. Ото такі справи.
Чим лікуюся? Дуже допоміг зовсім не впасти духом мульт "Persepolis". Дивишся його, і розумієш, що якийсь там диплом - ніщо порівняно з тим, як доля обертається до інших. А вони ж бо йдуть далі, не відкидають своєї боротьби і надії. І, звісно, мудрі поради бабусі головної героїні - як в точку.
А ще сьодні прочитало давно вже бажану "Майже ніколи не навпаки" Матіос. До цього все ніяк не могла знайти її по книгарнях, а далі вже постійно відкладала, бо не було часу з цими держами та дипломами. Та тут не втирималась, і якось так за ніч та ранок проковтнула. І знову дивуюся, звіжки ж люди такі жорстокі знаходяться, і НЕ-людяні такі, що аж страх! І звідки ж стільки всіляких інтриг в світі, що тим людям нормально жити вадять?
Ото, мабуть, і все, що з нового... Вчора раптом чітко збагнула свою ницість та жалюгідність. Ані талантів, ані розуму, ані вроди. Навіть якось жити сенс зблід. І дійсно - до чого? Але зара то відступило. Жити - бо живеться. Може, далі буде краще. Тим більш, що і зараз, в принципі, так, що дехто може й позаздрив би. Бо в декого і такого нема. І дертися вгору, якщо стане сил. Хоча на це саме я менш за все розраховую. Слабкодухість моя, слабкодухість...

Як і казала, знову з'являюсь тут.
Вчора, нарешті, витягла застудженого Андрія на "Надто Сонну". Давно вже мені хотілося почути хлопців вживу, а все ніяк руки не доходили, ноги не доводили, настрій не співпадав. Тепер таки співпав. Натанцювалося-а!:))) Хоча Андрію, як завжди, все не до смаку. Принаймні, сказав, що хоч не відразливо, і на тому спасибі:). В межах нашої з ним політики підтримки виробника купило альбомчик. (Дорі, чому не всі підписи?)
А далі була вже зовсім негарна частина. На голодний шлунок абсент з самбукою, як виявилось, були недоречні. Прикро, бо воно таке все смачнюще, як дитячі вітамінки! Тому, таки особливо і не попоївши, завалилося спати. Пити я не вмію, проте і　二日酔い мене по ранках не переслідує. Лише вуха чухаються О.о))).
А завтра вже Великдень! І погода погожа. Так тепленько, хочется гуляти, танцювати по сонечку, кружляти, кружляти!.. (І не думати про диплом, чорт його забирай!) Сподіваюсь, сьодні шось таке і вийде:)

Ну, шо? Часи змінилися, а з ними і я. Мабуть, тепер писатиму шось і тут (хоча краще б сказати, напевне, тільки тут). Отже, раде бачити всіх, хто завітає:)

Дайрі чомусь не працюють, а вивісити ОЦЕ мені аж занадто кортить!

"Силенд, Княжество Силенд (Principality of Sealand) — самопровозглашённое микрогосударство в Северном море в шести милях от побережья Великобритании."

Вдруге заводжу цю штуку, і вдруге - не для себе, а через іншу людину... Шоби бути в змозі читати та коментувати...
Беручи до уваги те, шо і в попередньому щоденничку мало чого хотілося друкувати, мушу зазначити, шо навряд чи тут можна буде знайти шось цікаве. Хіба шо так, для проформи...
Незвично, бо чудово "працювалося" в іншій системі, а точніше - отут: http://www.diary.ru/~Lord-Narcissus/. Тому, якшо таки чудернадським чином в когось з'явиться інтерес почитати мої думки - ласкаво прошу саме сюди. Бо навряд чи в мене прокинеться бажання дублювати і так досить рідкі та малоцікаві пости.
На цьому вважаю перший "вихід" вичерпаним. "До наступного телебачення"...